понад мої сили

1) ( вище) over, above, beyond

2) ( більше) over, upwards; past

3) (вздовж, біля) along, by

4) ( при позначенні пори доби) towards

1) strength, force, vigour; vim

2) тех., фіз. power, might, force; intensity; efficacy; energy

3) (мн. сили) військ. forces

4) юр. force

5)

превысить (быть выше) перевищувати и перевищати, перевищити що, вивищуватися, вивищитися над чим, перебільшувати, перебільшити що, (превосходить) переважати, переважити, переходити, перейти кого, що в чому и чим. Срв. Превосходить. Лаврская колокольня -шает все прочие - лаврська дзвіниця перевищує всі инші, вивищується, горує над усіма иншими. Чиновник -сил свою власть - урядовець перевищив (перебільшив) свою владу. Расходы -шают доход - видатки перебільшують прибуток. Это - шает мои силы - це переходить мої сили, це понад мої сили. Превышенный - перевищений, перебільшений, переважений, перейдений; срв. Превзойдённый.

* * *

несов.; сов. - прев`ысить

1) переви́щувати и диал. перевища́ти, переви́щити

2) ( превосходить) переве́ршувати, переве́ршити; диал. поверша́ти, поверши́ти

1) ( вище) above; ( поверх) over

2) ( понад) over, beyond

3) ( вказує на об'єкт діяльності) at; over; on, upon

4) towards

1. n

1) годівниця; ясла

2) вішалка (з крючками)

3) полиця; стелаж; сітка для речей (у залізничних вагонах тощо)

4) підставка, підпора; стояк; каркас; рама; козли; штатив

5) решітка

6) мор. сітка на стіл (під час хитавиці)

7) гірн. рудопромивний апарат

8) тех. зубчаста рейка

9) друк. реал

10) де. бомботримач

11) іст. диба; колода

12) катування, мордування; тортури

13) хмари, що пливуть

14) поет. легкий слід; ледь помітна ознака

15) руйнування; загибель

16) інохідь

2. v

1) класти на полицю (в сітку) (у залізничному вагоні тощо)

2) розкладати на стелажі (на стенді)

3) класти сіно в ясла (в годівницю)

4) прив'язувати коня (біля ясел)

5) тех. пересувати за допомогою зубчастої рейки

6) заводити літак у крутий віраж

7) мучити, катувати

8) змушувати працювати надмірно, виснажувати

9) експлуатувати; обдирати, оббирати

10) мчати (про хмари)

11) іти інохіддю

12) зціджувати (вино тощо) (тж rack off)

* * *

1) вішалка ( з гачками)

2) полиця; стелаж; сітка для речей (у вагонах, автобусах)

3) підставка, козла; стенд; стойка, стояк; каркас; рама; ґрати

4) мop. сітка на стіл ( при хитавиці)

5) c-г. годівниця, ясла

6) гipн. рудопромивний апарат

7) тex. зубчаста рейка, кремальєра

8) пoлiгp. реал, складальний стіл, касореал

9) aв. балковий, рейковий бомботримач

1) класти на полицю, у сітку ( вагона); розміщати на стелажі, стенді

2) класти сіно в ясла, у годівницю ( rack up); прив'язувати коня ( біля годівниці)

3) тex. переміщати за допомогою зубчастої рейки

4) вводити літак у крутий віраж

1) icт. підняти на дибу; катувати, мучити; вiйcьк. вичитувати, шпетити, робити рознос

2) напружувати; змушувати працювати понад сили

3) обдирати; експлуатувати

1) мeтeop. хмари, що несуться

2) пoeт. легкий слід, невловима ознака

1) вішалка ( з гачками)

2) полиця; стелаж; сітка для речей (у вагонах, автобусах)

3) підставка, козла; стенд; стойка, стояк; каркас; рама; ґрати

4) мop. сітка на стіл ( при хитавиці)

5) c-г. годівниця, ясла

6) гipн. рудопромивний апарат

7) тex. зубчаста рейка, кремальєра

8) пoлiгp. реал, складальний стіл, касореал

9) aв. балковий, рейковий бомботримач

1) класти на полицю, у сітку ( вагона); розміщати на стелажі, стенді

2) класти сіно в ясла, у годівницю ( rack up); прив'язувати коня ( біля годівниці)

3) тex. переміщати за допомогою зубчастої рейки

4) вводити літак у крутий віраж

1) icт. підняти на дибу; катувати, мучити; вiйcьк. вичитувати, шпетити, робити рознос

2) напружувати; змушувати працювати понад сили

3) обдирати; експлуатувати

1) мeтeop. хмари, що несуться

2) пoeт. легкий слід, невловима ознака

ЛОГОС (грецьк. λόγοζ) - термін давньогрецьк. філософії, що одночасно означає "слово", "речення", "висловлювання", "мовлення", "розмова" і "смисл", "поняття", "судження", "думка", "основа" Ц. і паралельні ряди значень можна істотно продовжити, бо в словниках давньогрецьк. мови зафіксовано понад ЗО значень терміна "Л.", який не передається адекватно жодною іншою мовою, бо в ньому "слово" - це не чуттєво сприйманий комплекс звуків, а сама "думка", а остання розуміється як щось явлене і тому "словесне". Л. включає також чітке числове відношення - рахунок. Він - і смислова упорядкованість буття та свідомості, і протилежність безсловесному, безсенсовому та безформному у світі й людині. Термін "Л." введений у філософію Гераклітом, у якого він означав всезагальний закон і розумну основу світу, які є вічними, постійними і необхідними. Залишаючись рівним самому собі, Л. задає ритм невпинним змінам і взаємопереходам речей. Єдність цих протилежностей забезпечує стабільність і гармонію світу. У пізніших натурфілософів, софістів, Платона йАристотеля Л. втрачає онтологічне значення і вживається тільки у сфері мислення та пізнання, де він розуміється як "поняття", "основа", "розум", "доведення". У стоїків Л. трактується як "творчий вогонь", Божественний розум й універсальна доцільність, яким підпорядковані світ і людина. У неоплатонізмі Л. уже розглядався не як тонкі формотворчі матеріальні начала, а як еманації умосяжного світу, що творять і формують чуттєвий світ. У Філона Александрійського Л. зливається з уявленням про Бога у Старому Завіті. Відтепер Л. проявляється як вічна Божественна сила (розум), що є посередником між Богом і людьми. Він - Слово і думка Бога, котрий за допомогою Л. створив світ. Християнство розкрило своє розуміння Л. у початковому фрагменті Євангелія від Іоанна: "Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Бог був Слово" (в оригіналі - λογοζ). У рос. релігійно-ідеалістичній філософії Л. розуміється як поняття, за допомогою якого передається субстанціональна пронизаність світу Божественним Словом. Пізнання світу через Л. не може бути здійсненим тільки за допомогою логічного мислення. Всі сили душі людини беруть участь у пізнанні Л. - Слова Божого. При цьому Л. часто залишається невираженим у думці-слові.

Прокопович, Теофан (1681, Київ - 1736) - укр. мислитель, богослов, церковний діяч. При хрещенні був названий Єлисеєм, справжнє прізвище, ймовірно, Церейський. Згодом узяв прізвище свого дядька - Теофана Прокоповича, професора і ректора КМА. Навчався в КМА, потім упродовж трьох років студіював у колегії св. Атанасія у Римі. Навчався також в ун-тах Швейцарії і Німеччини, зокрема в Йєні, Галле, Альтдорфі. Повернувшись на батьківщину, понад десять років був проф. і ректором КМА, викладав поетику, риторику, філософію, математику, теологію. На вимогу царя Петра І П. проти власної волі змушений був переїхати до Петербурга. Він підтримує освітні реформи Петра, створює перший проект Академії наук, очолює літературно-громадський гурток, який одержав назву "вченої дружини", пише низку публіцистичних і філософсько-богословських творів. Іноземні вчені вважали його найосвіченішою людиною тогочасної Росії, доробок якої позначився на багатьох напрямах розвитку її культури і науки. Мислитель вважав, що Бог як предвічна мудрість і вседосконалий розум існував до буття світу і є його першопричина і творець. Разом із тим, на думку П., повне визначення природи збігається з Богом щодо природних речей, у яких він з необхідністю існує і які він рухає. Ядром учення П. про світобудову є поняття природного (фізичного) тіла, яке він розглядає як субстанцію, що складається з матерії і форми. Матерія при цьому розглядалась як спільний і єдиний субстрат природних тіл, джерело їхньої кількісної визначеності, а форма - як основа їхньої якісної різноманітності. П. наполягав на активності матерії як компонента субстанції, котра знаходиться в постійному русі, що є універсальним і являє собою "мовби якесь загальне життя всього світу". На роздумах мислителя про матерію позначився розвиток природознавства, який схилив його до двох висновків: по-перше, на відміну кір Аристотеля, він твердив, що матерія єдина й однорідна в усіх природних тілах: це стосується неба і землі, живого і неживого, вона змінює лише форму, переходячи від одного тіла до іншого; по-друге, створена на початку світу Богом матерія не може далі ні народжуватися, ні знищуватися, ні збільшуватися, ні зменшуватися. Заперечуючи атомістичне вчення, П. вважав, що матеріальний всесвіт складається з найдрібніших корпускул, які є подільними до безмежності, але й найменша частинка тіла не втрачає своєї матеріальності і не може бути зведена до матеріальної точки. Він не погоджувався з думкою, що матерія не має власного існування, а отримує його від форми, і наполягав на нероздільності сутності й існування в природних тілах. Простір і час, як вважав мислитель, невіддільні від рухомого тіла. Високо оцінюючи розум людини, П. приділяв значну увагу вивченню логічних операцій, методів доведення й аргументації. Істина перестає бути для нього чимось заздалегідь даним у Біблії, а розуміється як процес набуття і нарощування людством нового знання. П. визначає істинне знання, прагнучи розширити межі самобутності наукової істини, як корисне і практично значуще. Суттєве місце в творах П. відведено проблемі людини та моралі. Ідеї, що він розвивав, були спрямовані проти середньовічних концепцій у цій галузі, сприяли формуванню нових етичних норм і уявлень. У своїх творах П. виходив із ідеї про те, що основою історичного поступу, сили держави, добробуту громадян є освіта, поширення наук, мистецтв і ремесел. Тому верховним носієм державної влади, на його думку, може бути лише просвічений володар, "філософ на троні". Центральне місце в філософському вченні П. належить теорії держави і права. Створений ним перший в Росії варіант теорії просвіченого абсолютизму був наслідком застосування теорій природного права і суспільної угоди до осмислення реалій історії рос. державності і її нагальних потреб у петровську добу. Він сприяв утвердженню пріоритету світського начала, науки, розуму, що спиралися на авторитет сильної і просвіченої державної влади; протидіяв намаганням боярської і церковної опозиції виступити проти петровських реформ; захищав демократичну за своєю сутністю ідею спільного блага - "всенародної користі". Створена П. теорія просвіченого абсолютизму мала чимало спільного з ученнями ранньобуржуазних теоретиків держави і права: Ліпсія, Греція, Гоббса, Пуфендорфа. При її опрацюванні мислитель використовував не лише доробок західних вчень, а й осмислення державотворчих ідей, особливо пов'язаних з теорією природного права, наявній в укр. філософській і суспільно-політичній думці вже від друг, пол. XVI ст. Але запропонована П. теорія була непридатною для умов України, де не було власної монархічної традиції, а, сприяючи централізації Росії, слугувала придушенню тут автономістичних і самостійницьких прагнень у сфері державотворення. В поглядах П. відобразився перехід від філософських ідей, що ґрунтувалися на ідеях східної патристики і західної схоластики, до формування філософських концепцій Нового часу.

[br]

Осн. тв.: "Мистецтво риторики" (рукопис, 1706); "Правда волі монаршої у призначенні спадкоємця своєї держави" (1726); "Духовний регламент" (1823).